Збільшення чисельності і складності виконання оперативних втручань на органах черевної порожнини обумовило зростання кількості післяопераційних вентральних гриж. Сучасна герніологія переживає новий етап у своєму розвитку. Проведені дослідження традиційних “натяжних” герніопластик показали ряд недоліків, що проявляються підвищенням внутрічеревного тиску. З боку місцевих ускладнень спостерігається погіршання мікроциркуляції, порушення трофіки, виникнення некрозу тканин і формування неповноцінного рубця. Впровадження в хірургічну практику “ненатяжної” алогерніопластики значно розширило об’єм операбельності пацієнтів з великими і гігантськими післяопераційними грижами і суттєво вплинуло на результат їх лікування.  Оцінка нових видів сітчастих матеріалів та способів алогерніопластики є стриманою, що пояснюється розвитком ряду ускладнень: інфільтрати, сероми, нагноєння післяопераційної рани, лігатурні нориці, секвестрація, відторгнення і міграція трансплантанта, краєвий некроз шкіри. Використання сітчастих протезів викликало і ряд нових ускладнень, які не виникають при традиційних методиках герніопластики, а саме: руйнування сітки, утворення кіст імплантанта, міграція протеза в просвіт кишківника з утворенням нориць.