Експеримент загальної дегідратації проводився на щурах різних викових груп: 1-молодих інфантильних – віком 1-1,5 міс. 2- зрілих репродуктивних  - віком 3-6 міс. 3- старечих –віком 12 міс.. Для цього піддослідні тварини утримували на повній безводній дієті. В якості їжі вони одержували висушений овес. Загальну вологість тіла визначали шляхом висушування тушки і порівняння одержаних показників з контролем.

У зрілих та старечих тварин, на третій день експерименту період неспокою та підвищеної рухливості змінюється апатією та в’ялістю рухів,  а згодом їхня поведінка стає агресивною при різних подразниках, звукових чи механічних. Піддослідні щури даних груп починають гинути на 7-10 день зневоднення, причому окремі з них витримували 19-20 днів.  Коли дегідратація досягала 12-18% інфантильні тварини вже на другий день експерименту стають в’ялими , а на 6-7 день відмічається їхня 100% летальність. Молоді тварини значно важче переносять період зневоднення через слабкість механізму адаптації та компенсації, в той час як нормальна життєдіяльність проходить при відносно вищій дегідратації. Сублетальний ступінь  загального зневоднення наступає при втраті 7-8% води.

Гістологічне вивчення свідчить, що дефіцит води викликає зміни в структурній організації хрящових зон росту. Макроскопічно це виливається в затримці  росту кісток, що особливо помітно в групі молодих особин.

Із зростанням ступеня зневоднення з’являються елементи функціональної перебудови кісткової тканини і ліній склеювання, мозаїчні ділянки з різним ступенем кальцифікації, порожнини гладкоклітинної резорбції. Все це веде до остеопорозу, що супроводжується лакунарним розсмоктуванням кісткових балок, зменшенням площі компактної речовини на 32-36% у молодих, 9-11% у зрілих і на 1-3% у старечих тварин. Дані остеометрії підтверджують затримку росту та формування кісток.

Субмікроскопічно в епіфізарному хрящі і кортикальному шарі трубчастих кісток при загальному зневоднені з’являються молоді, слабо диференційовані хондроцити та остеобласти, які зменшені в розмірах і зі зміненою структурою мітохондрій, мембран ендоплазматичного ретикулуму, рибосом і полісом.  У старечих тварин ультрамікроскопічні зміни не помітні.

Одержані результати повніше розкривають картину синдрому зневоднення в терапевтичній практиці, що дозволить більш цілеспрямовано визначити шляхи лікування та корекції дегідратаційних порушень.