Державний заклад «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ»

В умовах демографічної кризи головними показниками якості лікувально-профілактичної роботи лікаря загальної практики є показники малюкової смертності, захворюваності та інвалідизації. Вивчення розділу «педіатрія» на всіх етапах післядипломної освіти (інтернатура, резидентура, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації, стажування) має велике значення. Якісний та кількісний зріст об’ємів педіатричної допомоги за останні кілька десятиліть співпав з розвитком доказової медицини, яка обумовила необхідність розробки клінічних протоколів та рекомендацій по веденню хворих з тим чи іншим захворюванням. Проведена нами оцінка якості впровадження клінічних протоколів свідчить про відсутність системного підходу до рішення цього питання та про пряму залежність глибини впровадження їх від рівня матеріально-технічного забезпечення та загальної професійної налаштованості лікарів. Досвід роботи з практичними лікарями свідчить про їх недостатні знання теоретичних основ діагностичної роботи лікаря, що потребує оптимізації післядипломної освіти щодо питань підвищення якості діагностики та лікування захворювань у дітей.

Застосування нових результатів клінічних досліджень, гальмуються малою доступністю їх на рівні практичної медицини. Всі ці недоліки, з одного боку, ведуть до формалізації практичної діяльності лікарів, а с другого – до втрачання та дефіциту знань в області клінічної патофізіології. Недостатня освідченість лікарів в цих питаннях може привести до зросту захворюваності та інвалідізації серед дітей.

Практикуючі лікарі в умовах широкого доступу до наукової інформації різного рівня та впровадження діагностичної техніки в практичну медицину потребують чіткого уявлення про методологію аналіза та синтеза при діагностиці патологічних прояв у дітей. Існуючі учбові програми мають переважно прикладний характер та страждають недостатньою увагою до основ логічного мишлення при постановці діагноза, принципів створення патогенетичної лікувальної тактики та контролю стану в динаміці, застосування додаткових методів дослідження. Для постановки правильного діагноза необхідно вчитися вірно думати, оскільки діагноз – це наукова гіпотеза.

Задача розробки алгоритма збору інформації повинна навчити спеціаліста правильно сприймати клінічні випадки та накопичувати знання алгоритмів діагностики та лікування нозологічних одиниць, критично оцінювати віддалені наслідки проведеного лікування та критично відноситися до нових методів лікування, які недостатньо обгрунтовані.

На етапі післядипломної освіти в навчальному процесі повинні застосовуватися як традиційні форми роботи (лекції, семінари, практичні заняття, самостійна робота), так і сучасні дистанційні технології. Метою занять повинен бути акцент на клінічну роботу: можливість самостійної курації хворих, обговорення проблемно-орієнтованих клінічних ситуацій, рольові ділові ігри, розв’язання ситуаційних задач.

Варіантом оптимізації існуючої організації післядипломної освіти спеціалістів є інтеграція очних та дистанційних форм навчання. Очна та дистанційна форма не є відокремленими, а працюють спільно, доповнюючи один одного. Інтерактивне спілкування дозволяє дискусію, можливість впроваджувати технології, що рекомендовані в практику лікаря, вже в день спілкування та обговорювати результати. Сучасні комп’ютерні технології дозволяють підвищити якість навчання, але тільки в комплексі із застосуванням друкованих носіїв інформації в сполученні з педагогічною майстерністю та кваліфікацією викладача.