Вступ. У всьому світі постійно вирішуються завдання вдосконалення систем підготовки медичних кадрів. Паралельно з цим, йдуть пошуки найбільш оптимальних моделей систем надання медичної допомоги, яка є основним замовником якісних медичних кадрів. Іншими словами, проблема полягає в тому, що основний споживач постійно змінює вимоги до продукту, який виробляє система освіти. Так як з моменту формалізації вимог до продукту (компетентнісна характеристика випускника) до моменту випуску фахівця проходить 8-10 років, то важливою метою освітніх систем є прогнозування потреб медичної галузі на досить віддалений період.

Основна частина. Будувати віддалені прогнози у швидко мінливій галузі не вдячна справа: різні відкриття, інновації, змінювані стандарти надання медичної допомоги тощо роблять це завдання не ефективним. Якщо неможливо спрогнозувати вимоги до освітнього продукту на десятирічний період, значить необхідно вирішувати ряд інших завдань:

1) створювати механізми моніторингу та прогнозування тенденцій розвитку медичного ринку;

2) розробляти принципи постійної корекції освітніх маршрутів в залежності від тенденцій розвитку медичного ринку;

3) формувати у самих слухачів компетенції щодо оперативного самовдосконалення в залежності від завдань, які постають перед лікарем для вирішення;

4) створювати системи світового рівня з інформаційної підтримки діяльності лікаря, що має полегшити його адаптацію до мінливих вимог;

5) створювати систему резерву низькодиференційованих фахівців (щось на кшталт професійного «депо»), які надають медичну допомогу і які готові за короткотривалий період (один-два роки) пройти спеціалізацію під ті потреби медичної галузі, які щойно проявилися.

Ми вважаємо, що тільки рішення перерахованих завдань дасть можливість системі освіти оперативно справлятися з потребами суспільства. Для цього необхідно за допомогою нових інформаційних технологій:

- описувати завдання, які повинна вирішувати система охорони здоров'я в термінах компетенцій, якими повинен володіти медичний працівник (компетентнісний профіль професії);

- на основі компетентнісного профілю професії створювати компетентнісний «зліпок» кожної освітньої медичної спеціальності;

- проводити «каскадування» цілей навчання на весь навчальний маршрут;

- наповнювати контентом цей навчальний маршрут і забезпечувати його технологіями контролю правильності проходження траєкторії кожним студентом.

Фаза безперервного професійного розвитку (БПР) заснована на принципах самоосвіти. Вважається, що сам лікар повинен регулювати своє професійне зростання. В умовах ринкового управління це виправданий підхід, в якому поєднуються потреби медичного ринку, що виникають і добровільна зацікавленість лікаря їх наповнювати. БПР у всьому світі підтримується системою кредитних балів, за допомогою яких ведеться облік діяльності лікаря щодо самовдосконалення. Ми вважаємо, що освітньо-кредитна система не вичерпала свого потенціалу і за допомогою цього інструменту може бути реалізований підхід з цілеспрямованої трансляції очікувань медичної галузі до рівня компетенцій лікаря.

Висновки. Система підготовки медичних кадрів і медична галузь повинні взаємодіяти як єдине ціле. Повинна бути усвідомлена підтримка прогнозованих потреб і оперативне реагування на тенденції розвитку. Реакція освіти в системі «запит-відповідь» може бути мінімізована і складати 2-3 роки. Тільки в цьому випадку реформа охорони здоров'я буде успішною.