Остання редакція: 2017-04-13
Аннотація
Вступ. Формування правових компетентностей медичного (фармацевтичного) працівника безпосередньо залежить не тільки від належної організації освітнього процесу у ВНЗ, але й від рівня якості законодавства у сфері охорони здоров’я. На жаль, станом на сьогодні вказане законодавство містить колізії (суперечності), які ускладнюють правову підготовку медиків та фармацевтів, а також вносять непевність та конфліктність у порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів.
Основна частина. Так, віднедавна набули чинності зміни до Закону України «Про вищу освіту» щодо скасування обов’язкового працевлаштування випускників медичних (фармацевтичних) вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням. Відтепер, згідно із ч. 1 ст. 64 вказаного Закону випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи, крім випадків, передбачених цим Законом (передусім щодо випускників військових навчальних закладів). Вищі навчальні заклади не зобов’язані здійснювати працевлаштування випускників. [1]
Окрім цього, згідно із п. 4 ч. 2 ст. 13 даного Закону державні органи, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади (у даному випадку – МОЗ України), тільки сприяють працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів, що належать до сфери їх управління, та надають випускникам інформацію про наявність вакансій у складі юридичних осіб незалежно від форми власності та підпорядкування для можливого працевлаштування. [1]
У той же час, у підзаконні акти Уряду України та МОЗ України істотних змін щодо порядку обов’язкового працевлаштування випускників не внесено. Так, чинними залишаються Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (постанова КМУ від 22.08.1996 р. № 992) [2], а також Порядок працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (наказ МОЗ України № 367 від 25.12.1997 р.). [3]
Очевидною є наявність як ієрархічної, так і темпоральної законодавчої колізії. У правовій практиці за подібних обставин слід використовувати ті норми, які встановлені нормативно-правовим актом вищої юридичної сили (у даному випадку – Законом «Про вищу освіту»).
Проте за даних обставин як юридично ймовірну можна розцінювати і правову позицію, згідно із якою для студентів, які уклали угоду про відпрацювання (і не розривали її), продовжує діяти вимога щодо обов’язкового працевлаштування. Якщо ж студенти будуть наполягати на розірванні вище вказаної угоди у судовому порядку, то заперечення на позов можна спробувати обґрунтувати на тій підставі, що Закон зворотної дії не має. Проте суд може зайняти позицію, що даний Закон має зворотно дію, бо покращує становище зацікавлених студентів, а раніше укладена угода порушує / звужує їх законні права та інтереси.
Висновки. Таким чином, на даний час створено ієрархічну та темпоральну законодавчу колізію щодо обов’язкового працевлаштування випускників медичних (фармацевтичних) вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням. Її якнайшвидше розв’язання сприятиме упорядкуванню відповідних правовідносин між вищими медичними (фармацевтичними) навчальними закладами та їх випускниками.
Література
1. Про вищу освіту: Закон України від 23 червня 1995 р. № 239/95-ВР (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 23. – ст. 183.
2. Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/992-96-%D0%BF
3. Порядок працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 25 грудня 1997 р. № 367 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/REG2686.html