Підвищена вага та ожиріння як її крайній прояв, є загальносвітовою медико-соціальною проблемою, особливо у розвинутих державах. Іншою актуальною проблемою сучасної охорони здоров’я є механічна травма, яка є головною причиною смерті осіб молодого віку. Найбільш важким видом механічної травми є поєднані травми, при яких пошкоджуються дві та більше анатомо-функціональних систем, у тому числі, органі черевної порожнини та позаочеревинного простору. Ожиріння при травмі може бути обтяжуючим фактором, хоча його значущість оцінюється не однаково. Тому актуальним є визначення впливу ожиріння на перебіг травматичної хвороби, маркерів негативного прогнозу травми та удосконалення передопераційної підготовки, інтраопераційного та післяопераційного ведення постраждалих підвищеною вагою з механічною травми.

Мета дослідження – поліпшення безпосередніх результатів хірургічного лікування абдомінальних ушкоджень при поєднаній травмі у хворих з підвищеною вагою.

Матеріал та методи дослідження. Виконано  ретроспективний аналіз та проспективне спостереження 142 постраждалих з поєднаною абдомінальною травмою, що надійшли до відділення політравми Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О. І. Мещанінова протягом 2016-2017 рр. Вивчено клініко-епідеміологічні, антрометричні показники, механізм травми, характер та тяжкість окремих ушкоджень за AIS, загальну тяжкість травми за ISS, структуру та характер післяопераційні ускладнень. Індекс маси тіла розраховували за формулою:   (кг/м²), де: m – маса тіла в кілограмах; h – зріст в метрах. Отримані дані оброблялися за допомогою пакета статистичних програм SPSS for Windows Release 19,0.

Результати дослідження.

В результаті аналізу антропометричних показників встановлено, що з 142 постраждалих підвищений ІМТ мали 54 (38,0%) постраждалих, у тому числі, ожиріння І-ІІІ ст. (ІМТ більш 30 кг/м²) виявлено у 22 (15,4%). Пацієнти з нормальним та підвищеним ІМТ не відрізнялися за віком, механізмом, характером  та загальною тяжкістю травми. У постраждалих з ожирінням  встановлено збільшення частоти прояві травматичного шоку (на 14%), тяжкості супутньої торакальної та скелетної травми за AIS.

Аналіз перебігу післятравматичного періоду виявив, що у постраждалих з ожирінням збільшується операційна крововтрата, тривалість штучної вентиляції легень у післяопераційному періоді та тривалість знаходження у відділенні інтенсивної терапії. Серед ускладнень у постраждалих з надмірною масою тіла переважали порушення моторно-евакуаторної функції шлунково-кишкового тракту, інфекційні та респіраторні ускладнення. В результаті аналізу ускладнень та летальних випадків встановлено, що предикторами їх розвитку були: тяжкість супутньої черепно-мозкової травми, характер та тяжкість торакальної травми. Незалежним фактором ризику був ІМТ.

Висновки.

1. Підвищення ІМТ виявляється у 38% постраждалих з поєднаною абдомінальною травмою. У 15,4% постраждалих підвищення ІМТ сягає ступеня ожиріння.

2. Підвищення ІМТ, особливо більш 30 кг/м² (ожиріння І-ІІІ ст.) є незалежним фактором ризику у ранньому післяопераційному періоді, що повинно бути враховано при визначенні тактики періопераційного ведення постраждалих з поєднаною абдомінальною травмою.