Стецюк Ігор, Стасишин Любов, Косман Олександр

Основні аспекти лікування переломів проксимального відділу стегна. Сучасний стан проблеми.

Кафедра ортопедії і травматології

з військово-польовою хірургією

Науковий керівник: канд. мед. наук, доц. І. Р. Копитчак

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний

університет імені І.Я.Горбачевського МОЗ України»

м. Тернопіль, Україна

Актуальність. Переломи проксимального відділу стегна є актуальною проблемою сучасної медицини через високу частоту даної травми, особливо у людей літнього та старечого віку. Переломи проксимального відділу стегна складають 6-8% серед загальної кількості переломів скелета та 68% по відношенню до стегнової кістки. У 90% випадків переломи виникають у пацієнтів після 65 років, у жінок в три рази частіше чоловіків.

Мета. Проаналізувати та узагальнити дані ретроспективного аналізу виникнення переломів проксимального відділу стегна та систематизувати алгоритм лікувальної тактики.

Матеріали та методи дослідження. Виконання поставленої мети проводилося на основі аналізу карт стаціонарних хворих з переломами проксимального відділу стегна, яким надавалась допомога на базі Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої медичної допомоги  у період з 1 січня по 31 грудня 2017 року. Виявлено 112 випадків переломів проксимального відділу стегна серед дорослого населення.

Результати дослідження. В загальному масиві дослідження переважали жінки 69 (62%), частка чоловіків становила 43 особи (38 %).

При аналізі отриманих даних встановлено що у всіх випадках механізмом травми було падіння з висоти власного зросту по необережності на бік.

Усіх хворих було розділено на 6 вікових груп: 1 група особи віком до 40 років – 5 осіб (4%); віком 41-50 – 3 особи (2%); віком 51-60 років – 18 пацієнтів (16%);  61-70 років – 23 особи ( 21%);  71 – 80 років – 49 пацієнтів (44%);  81 та більше років – 14 пацієнтів (13%).

В загальному, структуру переломів проксимального стегна складали такі типи: 1.серед латеральних переломів: міжвертельний – 3 випадки ( 6 %), підвертельний – 4 випадки (8 %), черезвертельний – 44 випадки ( 86 %); 2.серед медіальних переломів: базальний – 9 випадки (15 %), субкапітальний – 31 випадки (51%), трансцервікальний – 21 випадок (34%).

При аналізі переважаючого типу перелому у відповідності до віку та відповідного методу лікування, було отримано такі показники: до 40 років - трансцервікальний (80 % випадків, основний метод лікування - закрита репозиція МОС спонгіозними гвинтами); 41-50 років - трансцервікальний (66 % випадків, основний метод лікування - закрита репозиція МОС спонгіозними гвинтами); 51-60 років - черезвертельний (40 % випадків, основний метод лікування - закрита репозиція МОС PFNA); 61-70 років - черезвертельний (35 % випадків, основний метод лікування, закрита репозиція МОС PFNA); 71-80 років - субкапітальний (39 % випадків, основний метод лікування –геміартропластика кульшового суглобу протезом Dubl Cap); 81 і більше років – черезвертельний ( 43 % випадків, основний метод лікування, закрита репозиція МОС PFNA).

Висновки.

1. Основним механізмом переломів проксимального відділу стегна є падіння з висоти власного зросту на бік.
2. Переломи проксимального стегна виникають переважно у осіб віком 71-80 років (44%).
3. В загальному, в структурі переломів, переважають черезвертельні переломи, 41 особа (37%)
4. Основними типами переломів у віці до 50 років є трансцервікальні, у віці 51-70 – черезвертельні, 71-80 – субкапітальні та у віці більше 81 року – черезвертельні переломи.
5. З метою попередження гіподинамічних ускладнень та можливістю ранньої активізації, хворим доцільно проводити оперативні втручання, в залежності від типу перелому.