Серед захворювань сечовивідної системи у дітей 65% становлять обмінні нефропатії. Розвитку дисметаболічної нефропатії сприяють висока концентрація каменеутворюючих солей у сечі, недостатнє водне навантаження, наявність інфекції сечовивідних шляхів та спадкові фактори.

Мета дослідження: визначити клінічне значення факторів спадковості на розвиток порушень обміну пуринів у дітей з пієлонефритом.

Матеріали та методи: обстежено 40 дітей з пієлонефритом та  дисметаболічною нефропатією у віці від 2 до 16 років. Хворі були розділені на дві групи. До 1-ої групи (n=15) увійшли пацієнти з дисметаболічною нефропатією та ознаками нефролітіазу, до 2-ої групи (n=25) - з дисметаболічною нефропатією без ознак нефролітіазу. Групу порівняння склали 10 дітей з пієлонефритом  без ознак дисметаболічної нефропатії. Статистичний аналіз проводили з використанням StatSoftSTATISTICAVersion7 (Tulsa,OK).

Результати: у 12 дітей (80%) 1-ї групи та 10 дітей (40%) 2-ї групи батьки мали сечокам’яну хворобу або подагру на відміну від групи порівняння. Виявлено вірогідно значуще підвищення рівнів сечової кислоти у крові  хворих 1-ї та 2-ої групи на відміну від показників групи порівняння (р_1-к=0,000), (р_2-к=0,000) відповідно. Рівень сечової кислоти у крові  пацієнтів 1-ї групи був вірогідно вищій ніж у дітей 2-ої групи (р_1-2=0,002). Рівні уратів у сечі хворих були підвищені в обох досліджуваних групах, відповідно до показників дітей контрольної групи (р_1-к=0,000), (р_2-к=0,024). Рівені уратів у сечі пацієнтів 1-ї групи були вірогідно вищі ніж у хворих 2-ої групи (р_1-2=0,015).

Було виявлено істотні відмінності показників пуринового обміну в залежності від наявності ехоскопічних ознак нефролітіазу та генетичної схильності до формування сечокам’яної хвороби.