Актуальність теми: Переломи п’яткової кістки призводять до анатомічних змін і порушень біомеханіки руху. Стопа втрачає нормальну адаптаційну функцію стояння та ходьби, що призводить до тривалих функціональних розладів та інвалідності.

Мета роботи: Розробити оптимальну тактику хірургічного лікування переломів п’яткової кістки.

Матеріал та методи: За період з 2012 по 2017 рр. проліковано 45 пацієнтів із переломами п’яткових кісток, яким проводилось оперативне втручання.

Усі хворі були розподілені на три клінічні групи: до І групи увійшли 12 (26,60%) осіб із поза суглобовими переломами п’яткових кісток, яким проводилось оперативне втручання з використанням гвинтів та дротяної петлі. ІІ група представлена 19 (42,30%) пацієнтами із внутрішньосуглобовими переломами п’яткових кісток, яким проводилась закрита репозиція під ЕОП-контролем та фіксація спицями. До ІІІ групи ввійшли 14 (31,10%) пацієнтів із внутрішньосуглобовими переломами п’яткової кістки, яким проводилась відкрита репозиція та остеосинтез пластинами та гвинтами.

Результати роботи: Віддалені результати лікування вивчені за період від шести місяців до двох років після оперативного втручання. Результати лікування оцінювались за Американською шкалою  AOFAS.

Із 12 пацієнтів І групи віддалені результати показали, що  в 10 (83,30%) осіб результати лікування оцінювались як добрі. У 2 (16,7%) пацієнтів у ранньому післяопераційному періоді спостерігали нагноєння м’яких тканин. У 16 осіб ІІ клінічної групи отримані добрі результати лікування. Тільки у 3 (15,8%) осіб через 1-2 роки виник деформуючий артроз із больовим синдромом. Із 14 пацієнтів ІІІ клінічної групи в 4 (28,6%) осіб у післяопераційному періоді спостерігали некрози шкіри, у 3 (21,4%) – настав деформуючий артроз і тільки в 7 (50,0%) пацієнтів отримані добрі результати лікування.

Висновки: Аналіз віддалених результатів оперативного лікування внутрішньосуглобових переломів п’яткової кістки показав, що застосування закритої репозиції під ЕОП-контролем та фіксації спицями призводить до зменшення травматичності оперативних втручань та ризику гнійних ускладнень, покращення результатів лікування та зменшення термінів непрацездатності.