Open Conference Systems - Тернопільський Національний Медичний Університет, Здобутки клінічної та експериментальної медицини, 12 червня 2020 року

Розмір шрифту: 
ТРИВАЛІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ АДГЕЗИВНИХ ВОЛОКОННО-АРМОВАНИХ КОМПОЗИТНИХ ШИН ТА ШИН-ПРОТЕЗІВ ПРИ ОРТОПЕДИЧНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ПАРОДОНТИТ
Роман Підлісний

Остання редакція: 2020-05-22

Аннотація


При комплексному лікуванні хворих на пародонтит часто виникає потреба у виготовленні шин чи шин-протезів, серед яких вагоме місце займають адгезивні волоконно-армовані композитні конструкції, які є високоестетичними та малоінвазивними. Ці конструкції, які можуть виготовлятися з різних частинково-армованих композитів (високов’язких, текучих і ін.) та армувальних елементів (органічних чи неорганічних) набули поширення у практичній стоматології відносно недавно (з 1990-х років), і у фахових літературних джерелах наявні лише поодинокі дослідження стосовно віддалених результатів адгезивного волоконно-армованого композитного шинування/протезування. Мета даного дослідження полягала у ретроспективному аналізі результатів адгезивного волоконно-армованого композитного шинування/протезування хворих на пародонтит, здійсненого автором з 1997 по 2012 рр. та відстеженого впродовж 1-20 років, стосовно тривалості функціонування цих конструкцій та причин їх зняття чи заміни. Нами проаналізовано дані 69 медичних карт стоматологічних хворих, у яких стан шин чи шин-протезів для передньої групи зубів нижньої щелепи (із залученням  у 10 пацієнтів премолярів для покращення імобілізації внаслідок патологічної рухливості ікла) оцінювався при оглядах у спеціальних картах згідно модифікованих критеріїв USPHS. У 22 з цих пацієнтів армувальний елемент був органічним (зі спеціального різновиду поліетилену): Ribbond ( у 16 пацієнтів) та Connect ( у 6 пацієнтів). У інших 47 пацієнтів використовували неорганічні скловолоконні армувальні елементи: Splint-It (5 пацієнтів), J-Fiber Tape (15 пацієнтів), Dentapreg (15 пацієнтів), Stick (5 пацієнтів), everStick (5 пацієнтів), TenderFiber (2 пацієнти). У 22 пацієнтів (1997-2000 рр.)  з органічними армувальними елементами, яких вдалося повторно обстежити впродовж 1-5 рр., причиною заміни 7 конструкцій були: а) поява адгезивного роз’єднання (6 випадків) через 1-5 рр. між одним-двома  крайніми опорними зубами (боковий різець та/чи ікло) та шиною/шиною-протезом з виникненням поперечної тріщини в міжзубній ділянці шини, що спричинило рухливість від’єднаного фрагменту шини (першим двом з цих пацієнтів повторно виготовляли аналогічну конструкцію після зняття попередньої,  а чотирьом іншим -  зі скловолоконним армувальним елементом), б) потреба у виготовленні традиційної шини-протеза (1 випадок через 5 р.) на основі повних коронок внаслідок втрати премолярів та потреби залучення до складу шини-протеза молярів, раніше відновлених повними коронками. Серед 51 пацієнта з неорганічними армувальними елементами (включно з чотирьома вищезгаданими, яким нові шини виготовляли на основі скловолокна), лікованих нами у 1998-2012 рр. після розробки та апробації власного способу адаптації скловолокна за допомогою індивідуального прозорого силіконового шаблону та повторно обстежених впродовж 1-20 років, причинами завершення функціонування 10 шин чи шин- протезів були: а) видалення шини чи шини-протеза з вираженою патологічною рухливістю внаслідок прогресування пародонтиту при незадовільній індивідуальній гігієні ротової порожнини (2 випадки через 13 та 15 років після виготовлення конструкції), б) потреба у виготовленні традиційної шини-протеза (3 випадки через 5-7 рр.) на основі повних коронок при залученні до складу нової шини-протеза молярів, раніше відновлених повними коронками, в) смерть пацієнтів (2 випадки з тривалістю функціонування шин-протезів 7 та 20 років), г) поява поперечної тріщини в шині у міжзубній ділянці між центральним та боковими різцями, яку не вдалося ефективно полагодити шляхом сегментного ремонту невеликим фрагментом скловолокна (2 випадки через 3 та 5 років після виготовлення шини), д) виражена рецесія ясен навколо різців через 8 років після шинування (1 випадок) з появою т.зв. “чорних трикутників” у міжзубних ділянках, для закриття яких композитом потрібно було попередньо якісно ізолювати робочі ділянки кофердамом, що потребувало сепарації міжзубних ділянок, а після модифікації апроксимальних ділянок - виготовлення нової шини. Варто зазначити, що результати лікування пацієнтів з використанням органічних армувальних елементів могли бути кращими внаслідок застосування кофердаму, якого не було на початку наших досліджень і який ми почали регулярно використовувати з 2000 р. Результати наших довготривалих спостережень дають підстави стверджувати, що при якісному виготовленні адгезивних волоконно-армованих композитних конструкцій вони можуть бути постійними як шинами, так і шинами-протезами для передньої ділянки зубів нижньої щелепи (включно з премолярами).