Мета дослідження: дослідити біохімічні маркери фіброзу печінки при НАСГ, що розвинувся на тлі ожиріння І-ІІ ступеня та ХХН І-ІІІ стадії.

Матеріал і методи. Обстежено 98 хворих на НАСГ на тлі ожиріння
І-ІІ ступеня, у тому числі: 52 хворих на НАСГ на тлі ожиріння І-ІІ ступеня
(1 група) (без супровідної ХХН), 46 хворих на НАСГ на тлі ожиріння І-ІІ ступеня із коморбідною ХХН І-ІІІ ст. (2 група). Контрольну групу склали
20 практично здорових осіб (ПЗО) відповідного віку та статі.

Визначення структурних змін паренхіми печінки та нирок здійснювали шляхом проведення ультрасонографічного (УСГ) дослідження. З метою кількісної оцінки змін ехогенності печінки використали метод еходенситометрії із обчисленням гепаторенального індексу (ГРІ). Біопсія печінки виконана 32 хворим на НАСГ із супровідною ХХН І-ІІІ ст.,
28 хворим на НАСГ без ХХН. Біоптати печінки отримували шляхом черезшкірної чи лапароскопічної прицільної біопсії.

Було встановлено, що коморбідний перебіг НАСГ із ХХН характеризується вищим ступенем стеатозу печінки (ГРІ у 1,3 рази вищий у порівнянні з групою хворих на НАСГ, p<0,05)), та вищим діагностичним порогом значень гепаторенального індексу, який у сильній взаємозалежності корелює зі ступенем стеатозу печінки, визначеним за Steato-test (r=0,87; p<0,001).

При неалкогольному стеатогепатиті, що розвивається на тлі ожиріння та ХХН І-ІІІ стадії, встановлено наявність фібротичних змін у печінковій тканині, які за біохімічним індексом фіброзу перевищують такі у хворих на НАСГ без коморбідності з патологією нирок. При НАСГ встановлено прояви переважно F0-F1 cтадій фіброзу печінки, при НАСГ із супровідною ХХН І-ІІІ стадії переважали F1-F2 стадії фіброзу печінкової тканини.

У хворих на НАСГ на тлі ожиріння найчастіше спостерігався перицелюлярний фіброз (у 100% випадків), дещо рідше зустрічався фіброз перисинусоїдально типу (39,3 %) та центролобулярний (35,7 %) і у 10,7 % спостерігали перипортальний та портальний фіброз печінки. У хворих на НАСГ на тлі ожиріння та ХХН І-ІІІ ст. перицелюлярний фіброз також спостерігався у 100 % випадків, значний відсоток займали перисинусоїдальний (78,1 %) та перивенулярний (68,8 %) фіброз 3-ї зони, а також фіброз портального та/або перипортального типу з поодинокими септами (25,0 %).